Десятиліття тому, з таким криком група дрібних фермерів заявила на конгресі ЮНКТАД, що міжнародна спільнота має розплющити очі й усвідомити шкоду, завдану її політикою допомоги країнам, що розвиваються. Така політика ґрунтувалася на наданнях кредитів на вигідних умовах для підтримки постачання сировини з цих країн компаніям першого світу. Насправді такі кредити слабкі економіки навряд чи могли повернути, тож їх накопичували без оплати до того моменту, поки борг не досягав рівня, коли його або прощали, або переглядали на дуже довгострокові умови, перетворюючи його фактично на сучасний спосіб колонізації.
Однак, попри великі суми, залучені в цю схему, вона не дала ефективних рішень проблем країн-постачальників, які найбільше потребували не просто реального впровадження ринкової економіки, а й додаткових ін’єкцій коштів, що на практиці допомагало великим транснаціональним корпораціям підтримувати дуже прибутковий ринок товарів.
Громадській думці знадобилися роки, щоб усвідомити, що потрібно щось зробити, щоб зупинити це колесо й змінити підхід до проблеми, згадавши біблійну заповідь «не давай йому риби, а навчи його рибалити».
Саме нідерландська громадська установа Solidaridad першою випустила продукт під маркуванням «Справедлива торгівля», поінформувавши споживачів першого світу, що такий продукт — мексиканська кава Max Havelaar — був придбаний у кооперативі дрібних виробників, який керується демократичними принципами й збувається відповідно до стандартів справедливої торгівлі, тобто за мінімальною ціною, яка покриває витрати виробників і гарантує певну прибутковість.
Не випадково першим продуктом справедливої торгівлі стала кава, адже він відповідав низці вимог, які робили його ідеальним для запуску ініціативи: споживачі знаходяться в країнах першого світу — насправді найбільшим споживачем кави є Європа — тоді як її вирощують мільярди дрібних фермерів в Африці, Латинській Америці та Азії, переважно в дуже бідних умовах; це вважається товаром розкоші, який легко маркувати й який орієнтований на висококласних споживачів, що певною мірою усвідомлюють необхідність допомагати найбіднішим країнам у їхньому розвитку.
Сьогодні кількість таких ініціатив значно зросла, охоплюючи не лише вирощування певних продуктів, а й такі аспекти, як захист довкілля, сталий розвиток тропічних лісів, раціональне використання водних ресурсів та/або сталий туризм.
Дотримуючись цих ініціатив, багатосторонні організації, уряди, неурядові організації та імпортно-експортні компанії зобов’язуються у своїх комерційних операціях дотримуватися встановленого набору стандартів, який передбачає заборону використання або торгівлі товарами, виробленими за умов, близьких до рабства, а також встановлення справедливої ціни, яка забезпечує сталий розвиток виробничої діяльності в країнах, що розвиваються, і сприяє їхній інтеграції в міжнародний ринок.
З іншого боку, маркуючи товар або послугу продуктом справедливої торгівлі, компанія отримує на ринку конкурентну перевагу, оскільки це означає дотримання цінностей, які роблять її привабливішою для потенційних покупців. Коли споживач обирає з полиць супермаркету продукт, маркований як такий, що відповідає будь-якій із цих ініціатив, хоча його ціна може бути суттєво вищою за ціну подібних товарів, він усвідомлює, що його внесок допоможе розвитку країн-виробників і їхніх мешканців, покращить їхні умови життя, сприятиме соціальному добробуту й боротьбі з несправедливістю традиційної торгівлі.
Дотримання цих ініціатив має переваги для всіх учасників ринку: виробників, закупівельних асоціацій, споживачів тощо, а також для банків, які фінансують ці операції, оскільки наявність установ, які видають необхідні сертифікати й проводять регулярні аудити для забезпечення відповідності стандартам, дає банкам змогу краще розуміти діяльність своїх клієнтів.
Карлос
0 коментарів