Багато країн мусульманського світу впровадили елементи шаріату (ісламського права) у свої правові системи, що регулюють діяльність фінансових установ.
І як вони справляються з нинішньою досить серйозною фінансовою кризою?
Ну, поки що вони справляються непогано, або принаймні в нашому неспокійному західному світі про жоден ісламський банк, який опинився б у важкому становищі, ми не чули. Європейські та американські банки, які здавалися невразливими, величними прикладами стабільних і сучасних фінансових установ, падають, спотикаються або відчайдушно чіпляються за державні програми допомоги.
Чи варто використовувати державні кошти для рятування приватних фірм, що опинилися в скруті? Ну, це питання, мабуть, краще залишити на інший раз.
Питання, яке ми розглянемо сьогодні: чому ті арабські країни, які впровадили принципи шаріату у своє фінансове регулювання та практикують «ісламський банкінг», здаються менш ураженими міжнародною фінансовою кризою?
Деякі інші принципи, більше зосереджені на етиці та моральному поводженні, як-от заборона стягувати відсотки або приховувати суттєві недоліки при продажу товарів, все ще не відрізняють ісламські банки від західних, або й не повинні відрізняти. Це лише формальні відмінності. Шаріат забороняє стягувати або сплачувати відсотки, тому ісламські банки змушені досягати аналогічного результату іншими способами. Наприклад, при оформленні іпотеки в ісламському банку можна позичити не більше 80% вартості майна, що дуже відрізняється від деяких надмірностей західних банків у кредитуванні в останні роки.
А чому лише 80%? Тому що одним із вимог шаріату є розсудливість при прийнятті ризиків. Все так просто. Крім того, покупцем майна за іпотекою є банк, а клієнт сплачує щомісячну орендну плату (яка була б еквівалентною західному капіталу плюс відсоткам), і частка власності на майно поступово переходить від банку до клієнта, доки той продовжує вчасно сплачувати орендну плату.
Можна сказати, що з нашого західного погляду це складна система, але по суті вона схожа на оренду будівлі.
Якщо ісламські банки суворо дотримуються цього кредитного ліміту у 80% вартості майна, це безумовно одна з причин, чому ісламський банкінг постраждав від нинішньої кризи менше.
Але це ще не все… ще дуже багато.
Ще однією вимогою шаріату є неможливість продавати те, чим людина не володіє. Потрібно мати у власності об’єкт угоди. Це ще одна суттєва відмінність від деяких практик у західному світі. Цей простий принцип сприяє належній оцінці активів.
Прикладом нездійсненних у формі фізичного товару операцій, які стали звичайними у західному світі, але були б заборонені за шаріатом, є операції з деривативами та опціонами. Якщо я сплачую невелику премію, яка надає мені права на базовий актив (іноземну валюту, акції, сировину тощо), а потім можу продати ці активи на ф’ючерсних ринках, хоча насправді я ними ще не володію, оскільки маю лише право на їх купівлю, але ще не скористався цим правом.
Такі операції за шаріатом були б неможливими, оскільки ми намагалися б продати те, чим ще не володіли.
Усе, чим ми володіємо, — це лише права на придбання активів, а не самі активи.
Ми всі знаємо, що багато хедж-фондів працюють саме на цій основі, і що багато керуючих фондами (недобросовісних) знайшли простий спосіб легко заробляти гроші, поки все йшло добре.
Але зрештою продаж того, чим людина ще не володіє, суперечить усій логіці й відкриває двері для спекуляцій, оскільки за допомогою невеликої суми грошей можна укласти угоду на значно вищу номінальну вартість.
І ось так усе й сталося… або, точніше, так і відбувається.
Якщо ми шукаємо відповідь на початкове запитання статті — чому ісламський банкінг здається менш ураженим фінансовою кризою, — то ось вона.
Дві прості, але дуже важливі причини:
1) бути розсудливим при прийнятті ризиків, і
2) не продавати того, чим ви не володієте.
Для мусульманського світу це суто письмове право.
Для західного світу — чиста логіка.
На жаль, здається, що незмірні амбіції багатьох західних керуючих фондами змусили їх забути про логіку.
Можливо, нам варто вписати логіку в закони?
0 коментарів