Ваш страховий поліс, ймовірно, може мати дуже серйозні недоліки, стверджує Роберт Піллер, директор Aupres Consulting у Женеві. Він робить ранній висновок, що ринок страхування постійно не може забезпечити банкам ефективних полісів.
Ваш поліс недосконалий, і дуже ймовірно, що він має серйозні недоліки.
Як незалежний консультант, який працює з банками над підвищенням ефективності полісів страхування торговельного кредиту та політичних ризиків (TC-PRI) як інструментів передачі ризиків, я можу дійти лише одного висновку: ринок страхування постійно не може забезпечити банкам ефективних полісів.
До 80% полісів мають суттєві недоліки, які можуть зробити страхування недієвим. Що ще гірше, до 50% полісів мають фатальні недоліки, тобто суперечність між формулюванням полісу та структурою або документацією базової операції, через що ймовірність застосування полісу настільки знижується, що він фактично стає недійсним.
Мій висновок ґрунтується на аналізі кількох десятків операцій. Моя база операцій є статистично значущою та охоплює широкий спектр структур операцій, таких як торгове фінансування, дисконтування дебіторської заборгованості, структуроване фінансування товарів, проєктне фінансування, фінансування гірничих підприємств та кредитування на основі бази заборгованості.
Жодних гарантій
Це не обов’язково означає, що поліси не спрацюють у разі дефолту; поліс може спрацювати, попри свої недоліки, якщо андеррайтер розпізнає, або шляхом переговорів, або, можливо, під загрозою судового позову, невідповідний або несправедливий характер недоліку. Можливо, але, звісно, жодних гарантій немає.
Поліс фактично стає опціоном, яким володіє андеррайтер: залежно від обставин на момент дефолту, чи вирішить андеррайтер скористатися одним із можливих засобів захисту, зумовлених поганим формулюванням полісу щодо базової операції? Можна легко уявити, що якщо за андеррайтером полює Елліот Спітцер, а перед ним стоять великі претензії через каліфорнійське землетрус, флоридські урагани або тихоокеанські цунамі, ймовірність застосування цього опціону зростає в геометричній прогресії.
Звісно, поліси TC-PRI не є гарантіями або інструментами участі в ризиках, які надають банки. Той факт, що вони є інструментами, які регулюються правом страхових договорів (я маю на увазі англійське страхове право), гарантує, що покупець страхування несе певний базовий рівень операційного ризику, зумовленого конкретними правовими принципами, такими як «абсолютна добросовісність», згідно з якими застрахований зобов’язаний за законом повно й належним чином розкривати всі факти, що мають значення для прийняття рішення про андеррайтинг. Недотримання цього зобов’язання звільняє андеррайтера від будь-якої відповідальності. Навіть якби поліс не містив жодних гарантій чи умов, наявність цього вимоги в законі наражає застрахованого на ризик невиконання зобов’язань.
Проте чому поліси TC-PRI є і залишаються такими недосконалими? Одним із ключових факторів є те, що претензії за TC-PRI насправді трапляються відносно рідко порівняно зі страхуванням майна або морськими ризиками. Багато формулювань полісів залишаються неперевіреними, а якщо й перевіряються, то результати є непрозорими для більшості користувачів TC-PRI, оскільки суперечки щодо полісів або врегульовуються, або, у разі судового розгляду, підлягають арбітражу, рішення за результатами якого не є відкритими для громадського огляду. Таким чином, бракує правового стимулу для покращення формулювання полісів. Але щоб повністю відповісти на це запитання, ми маємо розглянути провину всіх сторін, залучених до операції: банків, андеррайтерів, брокерів і юристів. Частина відповідальності лежить на кожному з учасників.
Для надто багатьох банків TC-PRI є лише формальним заповненням необхідних пунктів. Поліс є інструментом підвищення кредитоспроможності, затвердженим кредитною комісією або командою з управління ризиків у країнах, і не обов’язково детально розглядається або вивчається командою, що здійснює операцію. Команда з управління кредитного ризику часто не має конкретних знань про поліси TC-PRI та ринкову практику. Крім того, страхування часто стає другою думкою, а до ринку звертаються пізніше, а не на ранньому етапі розробки угоди.
Юристи розглядають правове значення положень полісу, але зазвичай не мають контексту ринкової практики TC-PRI, щоб провести комерційний аналіз формулювань полісу, і таким чином упускають із виду численні залишки ризиків.
Можна очікувати, що андеррайтери воліше мати вбудовані опціони, а отже, не будуть з ентузіазмом змінювати формулювання полісу за ініціативою андеррайтера, якщо застрахований не зробить першого кроку. Андеррайтери розсилають стандартні бланки полісів, зазвичай через брокерів, які з радістю підписують їх у такому вигляді, якщо потенційний застрахований не попросить про внесення змін.
Брокер виконує дві ролі: (1) пошук і залучення страхового капіталу; та (2) розробка інструменту передачі ризиків. Перша роль наголошується більше за другу. Безумовно, я ніколи не бачив попереднього аналізу брокером від імені банку численних суттєвих проблем під час складання та надання полісу. З мого досвіду я б стверджував, що більшість брокерів, хоча й є за законом агентами банку на страховому ринку, недостатньо добре розуміють банки, яких вони представляють, і не знайомі достатньо з документацією щодо кредитових ліній, щоб розробляти ефективніші інструменти передачі ризиків.
І хоча застрахований має юридичного представника, загальне уявлення всіх, хто перебуває за межами страхового ринку, полягає в тому, що брокери насправді представляють інтереси андеррайтерів більше, ніж інтереси застрахованих. Я б сказав, що стан формулювань полісів доводить, що це уявлення є обґрунтованим, якщо не абсолютно правильним.
Отже, зважуючи все, ми маємо приписати значно більшу частину відповідальності страховому ринку, оскільки саме вони є фахівцями у своєму продукті. Однак загальна філософія страхування — і, ймовірно, випливаюча з духу страхового права, яке покладає так багато відповідальності на застрахованого — робить страховий ринок пасивним у проведенні ретельного аналізу формулювань полісів на основі окремих операцій. Тому саме застрахований має ініціювати зміни в полісі.
Залишки ризиків та опціони: приклад експропріації
Припустимо, що у вашого банку є клієнт у сфері енергетики. Ви фінансуєте проєкт з електропостачання на 100 млн доларів США на ринку країни з новою економікою, яка приватизувала свій енергетичний сектор у 1997 році. Ви вимагали поліс страхування інтересів кредиторів від політичних ризиків як частину пакета забезпечення. Через два роки після початку проєкту нове радикальне уряд експропріює його, а міністерство енергетики та промисловості видає указ, що енергетика надто важлива, щоб залишати її в руках іноземців.
Компенсація не є швидкою, адекватною чи ефективною. Насправді компенсації взагалі немає, оскільки уряд стверджує, що проєкт отримав прибутки, які перевищують те, що він мав би отримувати, за рахунок народу. Ваш позичальник керував чудовим проєктом, дотримуючись усіх правил і норм.
Крім того, ще п’ять іноземних компаній працювали в енергетичному секторі. Усі вони експропрійовані, оскільки вся галузь націоналізована. Це доводить, що подія є справжньою експропріацією. Ви можете бути впевнені, що ви чітко застраховані від експропріаційного акту, як це визначено у вашому полісі страхування інтересів кредиторів від політичних ризиків.
Чи справді? Дістаньте свій поліс страхування інтересів кредиторів від політичних ризиків і прочитайте виключення щодо «недискримінаційних заходів» разом зі своїм внутрішнім юристом-ротомвезіром андеррайтера. Типовий приклад звучить так:
«Андеррайтери не несуть відповідальності за збитки, спричинені або зумовлені недискримінаційними заходами загального застосування, які уряди вживають у суспільному інтересі з метою забезпечення громадської безпеки, збільшення доходів, захисту довкілля або регулювання економічної діяльності».
Ваш позичальник був одним із шести іноземних інвесторів, яких експропрійовали, отже, захід не був дискримінаційним щодо вашого фінансованого проєкту. А дії з регулювання енергетичного сектору безумовно є заходом загального застосування, вжитим у суспільному інтересі (як це визначив уряд). Крім того, він вжитий з метою регулювання економічної діяльності. Ця ситуація відповідає основним вимогам виключення. У вас є залишок ризику, який ви могли не помітити під час попереднього аналізу перед закриттям угоди: очевидний випадок експропріації, який не є очевидним випадом застрахованого експропріаційного акту.
Ваш андеррайтер має опцію застосувати це виключення чи ні. Елліот Спітцер уже наближається, ураган вичерпав свою силу, цунамі повернулося в море, а оцінювачі страхових збитків уже розбігаються, оцінюючи збитки в мільярдах. Ви щойно подали свою претензію. Чи скористається ротомвезір своєю опцією?
І це лише один із кількох можливих «опціонів». У моїй роботі справедливо було б узагальнити, що виявлені мною фатальні недоліки зазвичай пов’язані з невідповідністю полісу структурі базової операції. Це жахливо поширене явище, як свідчить категорія «фатально недосконалих» полісів, що становить 50%. Хоча це частіше трапляється з полісами страхування інтересів кредиторів від політичних ризиків, які покривають складне проєктне фінансування, все одно бентежно бачити, як часто це зустрічається у транзакцій, пов’язаних з торгівлею.
Проста функція полягає в тому, що чим структурованіша й складніша операція, тим більша ймовірність фатальних або суттєвих недоліків у полісі. Це трапляється навіть із досить стандартною структурою, як це було в нещодавно розглянутій мною операції. Я розробляю і продовжу розвивати систему «оцінки ефективності полісу». Я надаю своїм банківським клієнтам початкову оцінку, а потім оновлену після завершення переговорів. Оцінка визначає залишки ризиків, притаманні полісу, пропонує рішення, де це можливо, і оцінює вплив залишкового ризику на покриття.
Негативний відбір
Протягом десятиліть страховий ринок скаржився, що банки та корпорації застосовують негативний відбір проти андеррайтерів. Коли понад 15 років тому я був андеррайтером у AIG, я також викрикував усесвіт за те, що він застосовує негативний відбір проти мене. Мій досвід з того часу змусив мене усвідомити, що насправді фінансові менеджери та менеджери з ризиків усесвіту діють раціонально з комерційної точки зору, якщо вони використовують страхування лише в обмеженій та вибірковій мірі.
Щодо банків: банк не вимагає від страхової компанії нічого більшого, ніж вимагає від іншого банку або чого вимагають від нього самого: участі в ризиках на основі власної оцінки та аналізу залучених ризиків, не покладаючись на продавця ризику. Страхування, звісно, перевертає цей принцип з ніг на голову, оскільки андеррайтер укладає угоду лише на основі заяв та розкриттів банку.
Коли я був фінансовим директором торгової компанії, мені потрібні були кредитні лінії, видача, авізування та підтвердження акредитивів, структуроване фінансування, фінансування запасів, дисконтування дебіторської заборгованості, розподіл ризиків. Я отримав усе це від своїх банків. Від свого страхувальника я отримав лише умовний розподіл ризиків, і мені все одно знадобилося фінансування. Тож, звісно, я спочатку звертався до своїх банків, а не до страхового ринку, щоб отримати кредитну лінію з обмеженим регресом від банку, який поєднує фінансування та розподіл ризиків.
Я б стверджував, що діяв абсолютно раціонально й професійно як менеджер з ризиків. Немає негативного відбору; є негативний продукт. Поліси є недосконалими порівняно з іншими альтернативами, але саме це страховий ринок вирішив пропонувати, вірячи, що якось захищає себе.
Реалізація засобів захисту
Визначення засобів захисту є відносно простим, і вони, ймовірно, вже широко визнані. Справжній виклик — довести їх до кінця. Світ Базеля II має почати виправляти уявлення в цій сфері й стати рушійною цього процесу. Поліси більше не будуть ховатися в темряві шухляд, щоб їх дістали, коли виникне проблема. Перспектива зменшення регулятивного капіталу за Базелем II зробить ефективність полісів постійною корисною характеристикою, навіть якщо поліс ніколи не доведеться застосувати. Зрештою, капітал є найдефіцитнішим ресурсом, і його заощадження має бути потужною мотивацією.
Засоби захисту існують. Для банків це означає припинити формально заповнювати необхідні пункти й взяти під контроль весь процес TC-PRI; почати читати поліси, розуміючи TC-PRI як інструмент пом’якшення ризиків. Хоча деякі вже мають у штаті фахівців саме в цій сфері, багатьом банкам знадобиться інвестувати в додаткові знання з TC-PRI, але не для фронт-офісів, а для кредитної комісії. Щоб оплатити ці інвестиції, дивно, як багато банків досі не усвідомлюють, що можуть домовлятися про комісію зі своїм брокером (зазвичай 20% на лондонському ринку). Комісії не є приватною справою між брокером і андеррайтером, а є частиною комерційних відносин між брокером і банком.
Для юристів: не так очевидно, що юристи можуть зробити, враховуючи обмежений обсяг бізнесу в сфері PRI. Їхньою основною функцією завжди буде аналіз правового змісту положень, і лише кілька юристів зможуть усе це осягнути. Але деякі додаткові інвестиції в експертизу для певних юридичних фірм могли б мати сенс.
Для андеррайтерів: повністю усвідомити, що банки є андеррайтерами та дистриб’юторами ризиків торговельного й проєктного фінансування, а також професійними менеджерами такого роду ризиків. Справжній природний партнер. Нарешті визнати, що такого поняття, як «негативний відбір», не існує. Кращий продукт призведе до кращого бізнесу.
Для брокерів: як і у випадку з easyJet та автострахуванням DirectLine, а також безліч подібних ситуацій, засобом захисту є усунення посередника, особливо в сфері TC-PRI. Логіка проста. DuPont будує й експлуатує хімічний завод, щоб виготовляти товари для продажу своїм клієнтам, а не для виходу на ринок страхування ризиків майна. Ризик майна є побічним для кінцевої бізнес-мети DuPont, тому співпраця з брокером, спеціалізованим на ризиках майна, може бути корисною.
Оскільки торгове й проєктне фінансування та управління ними є основними банківськими операціями, брокер точно не може знати більше за банк і тому ніколи не зможе представити операцію андеррайтеру краще, ніж банк. Навпаки, оскільки брокеру потрібне схвалення андеррайтера на будь-які формулювання, брокер не зможе представити поліс банку краще, ніж андеррайтер. Тож що приносить брокер? Чи заслуговують вони на 20% комісій у повному обсязі? Брокери є інституцією, нав’язаною страховим ринком. Банки продають набагато більше ризиків іншим банкам і продають їх набагато більшій кількості банків, ніж існує страхувальників TC-PRI. Часто фінансові інструменти набагато складніші за поліси TC-PRI. І в них немає банківських брокерів. Деякі банки вже працюють безпосередньо з андеррайтерами. Однак брокери міцно укорінилися в ландшафті, тому я точно не передбачаю їхнього швидкого зникнення. Отже, завдання для брокерів — підвищити рівень своєї гри на користь своїх клієнтів.
Банкам давно пора почати отримувати те, за що вони платять. Я щойно закінчив аналізувати поліс для банківського клієнта. Поліс отримав оцінку «фатально недосконалий». Оригінальний поліс для проєкту був виданий два роки тому, отже, премія була сплачена за поліс, який міг ніколи не спрацювати. Я рекомендував 22 зміни до полісу, зокрема усунення фатального недоліку. Андеррайтер прийняв 20 змін, тобто 91%, і фатальний недолік було усунуто. Тепер поліс є дієвим інструментом передачі ризиків, що забезпечує банку ширше покриття.
Як уже зазначалося на багатьох форумах, зокрема на конференціях Exporta, а також у GTR, Базель II має привернути до TC-PRI таку увагу, якої ніколи раніше не було. Більше недоліків буде виявлено. І зрештою усунено. Якщо скористатися цією можливістю, TC-PRI може стати актуальним для ширшого кола банків. Буде цікаво подивитися, як усе це розвиватиметься.
Ця стаття з’явилася в травнево-червневому випуску Global Trade Review-GTR. Щоб прочитати відповідь страхових брокерів на цю статтю, ознайомтеся з липнево-серпневим випуском. Щоб отримати безкоштовний зразок, надішліть електронний лист на pgubbins@exportagroup.com.
0 коментарів